МЕДІАДИДАКТИКА ТА ЇЇ СКЛАДОВІ Г.В. ОНКОВИЧ Україна, Київ, Інститут вищої освіти НАПН України

  1. Частиною основних прав кожного громадянина будь-якої країни світу на вільне самовираження й права на інформацію, інструментом підтримки демократії є медіаосвіта, що в останні роки привертає все більше уваги провідних міжнародних організацій та освітянської громадськості.

Саме за допомогою медіаосвіти особистість здобуває інформаційну свободу – право одержувати інформацію, необхідну для життя, розвитку та професійної діяльності, висловлювати свої погляди з приводу тих або інших явищ і подій, передавати інформацію (і що більш важливо – знання) іншим людям. Масова медіаосвіта в сучасному світі розглядається як процес розвитку і саморозвитку особистості за допомогою і на матеріалі засобів масової комунікації (медіа) з метою формування культури спілкування з медіа, розвитку творчих, комунікативних здібностей, критичного мислення, умінь повноцінного сприйняття, інтерпретації, аналізу й оцінки медіатекстів, навчання різних форм самовираження за допомогою медіатехніки. Один із провідних російських теоретиків у галузі медіаосвіти О.В.Федоров зазначає, що набута в процесі медіаосвіти медіаграмотність / медіакомпетентність допомагає людині активно використовувати можливості інформаційного поля телебачення, радіо, відео, кінематографа, преси, Інтернету, допомагає їй краще зрозуміти мову медіакультури (Федоров, 2001). 2. Сучасні канали поширення інформації дослідники поділяють на кілька груп: візуальні (друковані видання), аудіальні (радіоканали), аудіовізуальні (телебачення), змішані (мережеві) - й виділяють такі функції засобів масової інформації: інформаційну, впливу, коментарійно-оцінювальну, пізнавально-просвітницьку та гедоністичну (розважальну, що викликає позитивні емоції, почуття задоволеності) (Й.Дзялошинський, 2011). Медіаосвіта послуговується різними комунікативними мережами, тому й спроможна задовольнити інтелектуальні й професійні потреби особистості повною мірою. Наразі ми виділяємо три вектори розвитку медіаосвіти - професійно медіаорієнтований, медіапедагогічний та медіапсихологічний. 3. Дослідниками (С.Пензін, 1987; Г.Онкович, 1988, 1995, Ю.Усов, 1989; О.Федоров, 2001; 2010; Р.Хилько, 2001; Баранов, 2002; А.Короченський, 2003, І.Чемерис, 2008, Н.Духаніна, 2011 та ін.) визначено такі основні напрямки медіаосвіти: 1) медіаосвіта майбутніх професіоналів - журналістів (преса, радіо, телебачення, Інтернет), кінематографістів, редакторів, продюсерів та ін.; 2) медіаосвіта майбутніх педагогів в університетах, педагогічних інститутах, в системі підвищення кваліфікації викладачів вищих навчальних закладів і шкіл, на курсах з медіакультури; 3) медіаосвіта як частина загальної освіти школярів і студентів, що навчаються в звичайних школах, середніх спеціальних навчальних закладах, вишах, яка, в свою чергу, може бути інтегрованою з традиційними дисциплінами або автономною (спеціальною, факультативною, гуртковою тощо); 4) медіаосвіта в установах додаткової освіти та центрах дозвілля (будинках культури, осередках позашкільної роботи, естетичного та художнього виховання, в клубах за місцем проживання тощо); 5) дистанційна медіаосвіта школярів, студентів і дорослих за допомогою телебачення, радіо, системи Інтернет; 6) медіасамоосвіта. Вважаємо нині за доцільне виокремити 7) - медіаосвіту у вищій школі, оскільки вбачаємо її одним із резервів підвищення рівня фахової підготовки майбутніх спеціалістів, котрі не тільки послуговуватимуться набутими знаннями на студентській лаві, а й підтримуватимуть засобами медіа власний професійний рівень упродовж життя. У цьому руслі успішно працюють молоді українські науковці І.Гуриненко, Н.Духаніна, І.Сахневич,